Інтерв’ю з головою Фонду Держмайна України

Ігор Білоус: «Іноземних інвесторів насторожують макронестабільність і політична турбулентність в Україні»

В ексклюзивному інтерв’ю Тижню голова Фонду державного майна України розповів про оціночну вартість держактивів, виконання плану приватизації, претендентів на Одеський припортовий завод та управління росіян українськими обленерго.

Фонд державного майна України (ФДМУ) асоціюється переважно з приватизацією. Але його не менш важлива роль — управління держмайном. Як оцінюєте співвідношення цих двох функцій у роботі своєї структури останніми роками, зокрема за майже рік вашого керівництва?

— Першою із функцій, звичайно, є приватизація. Точніше, підготовка до приватизації об’єктів, що перебувають у власності Фонду держмайна. Мова про компанії, акції яких нам передали міністерства й відомства. Під час підготовки відбувається корпоративне управління тими чи тими пакетами. Але це наша похідна функція. Окрім неї є ще дві: оціночна діяльність та оренда держмайна.

Як багато часу витрачає Фонд на підготовку об’єкта до роздержавлення?

— Велику компанію групи «Г» (стратегічне підприємство) готуємо від шести до дев’яти місяців. Зазвичай передані об’єкти перебувають у нас рік, подеколи й довше (Одеський припортовий завод і Турбоатом — понад ю років). Але мені не подобається така політика, і я наполягатиму, щоб транзитний період нашого корпоративного управління зменшувався (бо ця функція тимчасова). До того ж у ФДМУ невеликий колектив, немає ресурсів і дорогих спеціалістів. Бюджет 20 млн грн на весь Фонд—для управління 402 компаніями —це смішно! Врахуймо: половина їх у судових процесах, банкрутстві тощо. Ми працюємо як можемо: поки що даємо собі раду на тверду «трійку-чет-вірку». До вищої оцінки ще далеко, і немає для цього ресурсів. Де нам під силу, захищаємо свою позицію, але із судами боротися не в змозі.

Якщо говорити про оціночну вартість активів, котрими управляє Фонд, то про який порядок цифр ідеться?

— В управлінні ФДМУ перебувають 352 акціонерні товариства (від о,і% до юо% акцій). Звітність за 2015 рік представили тільки 69 із них. Документи зобов’язані подавати ті, що мають більш ніж 50%. Частина не робить цього через АТО, окупацію, ліквідацію, банкрутства, санації тощо. Вартість активів 6g AT зі сфери управління ЦА ФДМУ становить 48,3 млрд грн.

Узагалі підприємство оцінюють для його оренди або продажу. В інших випадках оцінка майна не проводиться, бо вона має певний термін дії. Нині він менший за рік, і, поки ФДМУ готує об’єкт, час оцінювання минає. Тому ми хочемо збільшити цей проміжок бодай до 12 місяців. До того ж щороку процес оцінювання майна дорожчає. Нині ми змінили методику оцінки й порядок відбору оцінювачів, які відтепер працюють за міжнародними стандартами. Звісно, можна оцінити майно й за балансовою або номінальною вартістю акцій. Але навіщо?

А скільки коштів останнім часом надходить від оренди активів ФДМУ до державного бюджету?

— За минулий рік ми згенерували в держбюджеті понад 1,5 млрд грн завдяки орендним договорам. На середину квітня 20і6-го від оренди надійшло 332,5 млн грн. План на рік—615 млн грн. Виконання плану—54>о6%. На контролі майже 20 тис. договорів (їх реєстр можна знайти у відкритому доступі на сайті ФДМУ у блоці «Діяльність/ Оренда»).

Чи бачите потенціал для збільшення надходжень і які для цього потрібні кроки?

— Певно, їх можна збільшити. Слід фундаментально перебудовувати систему управління державними об’єктами нерухомості. У своїх регіональних відділеннях ФДМУ має 1200 працівників, чимало з яких займається орендними договорами, причому невмотивовано: департамент оренди шукає орендаря, укладає договір… Процедура триває місяці, бо все пов’язано з оцінкою, що має свої юридичні бюрократичні формальності. Я вважаю все це пережитками. Якщо порівняти повну вартість нерухомості ФДМУ, то вона в кілька разів перевищує вартість суверенного боргу України (за мінімальними оцінками). Думаю, треба створити окремий орган або компанію (з доларовими мільярдними активами), що опікуватиметься не лише питаннями оренди держмайна, а й купівлею-продажем, девелопментом. Державне майно —це не тільки квадратні метри збудованої нерухомості певного класу, а й безліч земельних ділянок. Але управління цією компанією повинні здійснювати на тендерній основі професіонали, які отримуватимуть певну винагороду (відсотки від орендної виручки чи прибутку). Таким чином держава отримає ефективного менеджера своєї нерухомості й позбудеться різних боргів. Та для цього треба мати певне бажання, політичну волю й невеликий бюджет для старту процесу. А надалі все окупиться сторицею.

А яке співвідношення прибуткових та збиткових підприємств в управлінні Фонду держмайна?

—На і січня 2016 року зі 182 держпідприємств і товариств із державною часткою понад 50% статутного капіталу, що перебувають в управлінні ФДМУ: 38—прибуткові (з яких відповідно до критеріїв оцінки фінансово-господарської діяльності 14 спрацювали ефективно, 25—задовільно); 56—неефективні; 68—не оцінювалися (з низки причин). Дивідендів за 2015 Р’к надійшло 3&4,95 млн грн. Державні підприємства зі сфери управління ФДМУ від початку 20і6-го спрямували до держбюджету України 55.8 тис. грн чистого прибутку. Тобто загальна картина досить сумна. І не так за дивідендами, як за кількістю компаній у банкрутстві: більшість із них так чи інакше збанкрутовані й перебувають у процесі ліквідації або санації. Але часто процедуру санації намагаються здійснити за рахунок незрозумілих ресурсів (без грошей). ФДМУ це не до вподоби, але в нас замало важелів для боротьби з такими проявами. І статистика свідчить, що чимало компаній було таким чином приватизовано в тіньовий спосіб.

Що змінилося в цьому питанні саме за вашого керівництва?

— Не скажу, що за мого перебування на посаді відбулася революція вкорпоративному управлінні. Але ми на шляху до неї. Ми мало стежимо за операційними показниками, бо виконуємо лише роль акціонера. Тобто функції ФДМУ зазвичай обмежуються призначенням наглядової ради, яка вже сама ставить керівників. Звісно, говорити про прибутковість необхідно, і низькі показники є недоліком нашої роботи. Але основна функція ФДМУ—все-таки приватизація. А от передприватизаційна підготовка, наведення ладу в операційному та фінансовому житті компаній—справа міністерств, які передають нам ці підприємства. У нас є компанії, що платять дивіденди: Турбоатом, деякі обленерго, представники видобувної галузі, але стан більшості об’єктів, які нам передають, не витримує критики.

Наскільки реалізовуються останніми роками плани приватизації? Що с головною перешкодою: неадекватність реаліям самих планів чи якісь штучні моменти в процесі роздержавлення?

— Плани не реалізовуються. Я і моя команда відразу зіштовхнулися з величезною проблемою: юридично-нормативна база, на основі якої відбувається приватизація, надто застаріла (останнє роздержавлення було влітку 2005 року). Іще одна перепона —саботаж: проблема передачі підприємств від міністерств до ФДМУ. Постанову № 271 прийнято ще в травні 2015-го, але досі з більш ніж ЗОО підприємств до Фонду передано лише 12%. Що ми виставлятимемо на торги, коли нам нічого не віддають? А коли навіть передають об’єкти, то без установчих документів, реєстру нерухомого й рухомого майна тощо. Як ФДМУ може їх збути? І ця проблема давня.

Коли в серпні 2015 року ми підійшли до питання продажу Одеського припортового заводу (ОПЗ) за методикою оцінки, сформованою ще у 2003-му (5% підприємства за 39 млн грн), то зрозуміли, що настав час змін. Як наслідок — приватизація ОПЗ торік не відбулася. Проте було змінено закон про приватизацію і методику оцінки. Від липня 2015 року ФДМУ готує ОПЗ напродаж: витрачено мільйони доларів донорських коштів, проведено екологічні аудити згідно із західними стандартами. У травні хочемо запустити процес приватизації заводу. І міжнародні корпорації прийдуть, я певен. Далі буде роздержавлення обленерго, Центренерго, а також невеликих об’єктів (різні ТЕЦ, банк, Прези-дент-готель «Київський»). Ми дуже очікуємо ухвалення парламентом закону про зняття заборони з так званих стратегічних підприємств, котрі вже не є такими (Укрспирт, Артемсіль, машинобудівні підприємства тощо). Як збирастеся привабити інвесторів?

— Одним зі своїх досягнень вважаємо можливість включення в договір про купівлю-продаж вирішення спорів у міжнародному арбітражі. Узагалі залучення інвестора —проблема не лише для ФДМУ. Багато часу ми проводимо в переговорах із Національним банком, і днями Валерія Гонтарева нарешті зробила заяву про часткове зняття валютного регулювання щодо дивідендів. Бо неможливо продати об’єкт за сотні мільйонів доларів, не дозволяючи інвестору вивезти гроші.

Ви казали про те, що конкурс із приватизації ОПЗ мас бути закритий до кінця липня. Чи відповідас ця позиція ФДМУ ставленню новопризначеного уряду до приватизації? Чи не буде її блокування новими міністрами та представниками різних груп впливу? Чи, може, такі спроби вже є?

— Наразі протидії немає, і мене радує, що міністри збираються підтримувати той тренд у приватизації, який було започатковано. ФДМУ зробив свою справу, і я дуже сподіваюся на підтримку. До кінця квітня маємо віддати на погодження Кабінету Міністрів умови приватизації ОПЗ й очікуватимемо сприяння уряду. Щодо іноземних інвесторів, то їм мало заяв і просто слів: вони теж хочуть бачити офіційне рішення Кабміну. Зараз приватизація на такому етапі, що скасувати її може тільки прем’єр-міністр або президент.

Ви казали, що попередньо приватизацією ОПЗ цікавилися десять інвесторів, залишилося п’ять. Чому решта втратила інтерес до конкурсу?

— Зацікавленості ніхто не втрачав, перемовини ведуться з дев’ятьма потенційними інвесторами. На сьогодні відмовилися лише забюрократизовані китайці, бо немає документального рішення про приватизацію. До того ж вони завойовують ринок спочатку за рахунок значних кредитів (переважно під державні гарантії). Із тих дев’яти компаній, які проявляють інтерес до ОПЗ, деякі вже підписали договір про конфіденційність, деякі ще в роздумах, інші (котрих більшість) очікують офіційного рішення Кабміну, яке для них є своєрідною точкою неповернення. І це природно, що інвестори, які мають намір мобілізувати сотні мільйонів доларів, хочуть упевнитись у серйозних намірах українського уряду та президента. Зазначу, що серед інвесторів спостерігається активний інтерес до ОПЗ, хоча й завдяки непрямим чинникам (дохідність, прибутковість). В Україні є проблеми, які насторожують іноземців: макро-нестабільність у державі, політична турбулентність, нещодавня зміна уряду, відсутність передових позицій на світових товарних ринках.

Зацікавлені в ОПЗ компанії: з яких вони регіонів, у яких галузях спеціалізуються? Чи с серед претендентів на купівлю фірми з українським капіталом?

— З українським капіталом немає. Основна діяльність претендентів —виробництво мінеральних добрив або торгівля ними (90% —саме виробники). Що ж догеографії, то це США, Нідерланди, Марокко, Індонезія, Туреччина, Бразилія.

Чи переведені закупівлі в державних підприємствах на систему ProZorro? Вдалося позбутися посередників під час підготовки компаній до приватизації? Якщо так, то який економічний ефект це дало?

— Системою ProZorro Фонд поки що не користувався. Наразі ФДМУ розробляє наказ про склад тендерного комітету відповідно до нових умов закупівель та положення про нього. Готуються до затвердження й нормативно-правові акти Фонду, які регулюватимуть порядок здійснення електронних придбань. Окрім того, чекаємо на сертифікати електронних підписів відповідальних осіб від податкової.

Що ж до ОПЗ, то ми лише починаємо переводити це підприємство на систему ProZorro. До того ж через неї зазвичай не купують енергоносіїв: ні вугілля, ні газу (який становить 90% закупівель цього заводу). Стосовно інших наших підприємств зараз лише проводимо навчання, рекомендуємо ознайомитися з усіма процедурами. Узагалі ProZorro була створена саме для муніципальних та обласних органів управління. Тому спочатку в цю систему повинні ввійти вони, а вже потім державні підприємства. Я цілком підтримую переведення закупівель у держпідприємствах на ProZorro. І думаю, що до кінця року більшість їх працюватиме саме так.

Точиться безліч дискусій щодо того, чи підтримувати Україні з РФ економічні відносини в нинішніх політичних реаліях. Російська група VS Energy, одним із акціонерів якої є одіозний депутат-бізнесмен Александр Бабаков, володіє сімома українськими обл-енерго. Не так давно в нашій країні говорили про можливу націоналізацію підконтрольних VS Energy компаній, але справа закінчилася нічим. Чи створює це ризик для держави?

—Аж ніяк. Заклики деяких осіб націоналізувати підконтрольні VS Energy компанії я вважаю лише гучними випадами. Повинні бути об’єктивні причини, щоб направити компанію в реприватизацію або націоналізацію. Лише коли є безперечні докази, певні рішення судів, можна робити різкі рухи. В іншому випадку я виступаю проти й радив би уникати такого розвитку подій. Потрібно бути дуже обережними у своїх закликах, бо вони є надто негативним фактором для інвестиційного іміджу нашої країни. Сьогодні забрали в росіян, а завтра —в інших іноземців. А післязавтра в Україну вже ніхто не захоче інвестувати.

Якщо говорити про VS Energy, то вона офіційно придбала українські обленерго. У 2013 році компанія законно купила обленерго Рівного й Києва, заплативши великі гроші в держбюджет. Зазначу, що росіяни здійснюють досить ефективне управління своїми активами, у них стоять електронні системи. Зараз ФДМУ проводить аналіз українських обленерго, і я повинен визнати, що VS Energy, як і будь-який приватний власник, управляє ними набагато краще, ніж держава. Ця компанія працює на капіталізацію, інвестує, регулярно виплачує зарплати нашим громадянам. І я дуже хочу, щоб новий власник наших шести обленерго, які ми виставимо на приватизацію, був не гіршим за неї.

Тетяна Омельченко

Источник: «Український тиждень» (Киев), 29.04.2016

Пошук: